У черговий раз помираючи від невігластва і жорстокості, втративши будь-яку надію на порятунок, він почув незвичайний голос, що доносився згори, звідти, де не місце цим покидькам, звідти, де будь-яка згадка слова «життя» неприпустима, звідти, де правив сам Бог підземного царства… Голос був універсальним з широким діапазоном, що покривав 3 октави одночасно, промовляючи:
– Нам потрібна твоя допомога в битві, від якої залежатиме результат вашої матеріально-складової землі та по суті людини. Якщо ти не згоден допомагати нам, то подумай хоча б про тих, кого ти любиш і хто любить тебе.
Після цих слів воїна відвідала Ліліт, побачивши його всього закривавленим, була в захваті, відповіла:
– Я залишу тебе тут, так само, як і залишила всіх цих безмовних грішників, яких ти бачиш навколо, на поживу Церберу!
І покинувши зал, відправилась геть, а з тіні з’явився трьохголовий пес з рубіново-червоними очима, які були сповнені невимовним бажанням розтерзати підвішену перед собою жертву.
Лють у грудях воїна не знала меж, він так і залишився підвішеним, чекаючи свого часу, але раптом пролунав той самий голос:
– Але знаєш, що вселяє в цих істот страх? – Твоя воля.
Після почутого серце воїна почало битися сильніше, приплив адреналіну був неминучим, що й змусило його діяти. Розхитавшись на ланцюгах, які були прикручені до сталактиту, він різким рухом робить ривок, обриваючи сталактит на голову Цербера, що призводить до фатального наслідку. Звір був переможений, а ланцюги були розкуті. Руки воїна до останнього не хотіли коритися своєму господареві, але треба було йти далі, зібравшись із силами, і знайти з Пекла вихід. Переводячи подих і ламаючи голову від того, як відкрити двері від центральної зали, на якій висів замок, щоб забратися з цього місця, він виявляє ключ на шиї пекельного пса, який і був по суті єдиним екземпляром, щоб вибратися, але була одна проблема – замість звичайного хвоста росла змія, а з трьох вискалених пащ капала на землю отруйна слина, простягнувши руку, щоб забрати своє, змії вдається в передсмертному стані вкусити воїна, тим самим, вприснувши отруту в його тіло. Зірвавши ключ, він підніс його до замку і, провернувши один раз за годинниковою стрілкою, відчинив двері. Після чого, оглянувши залу уважніше, спробував запам’ятати, як вона виглядає: підлога була з натурального каменю андезитового покриття, стіни з керамограніту матової поверхні, а поверхня була поділена не тільки зі сталактитами, а й димчастим кварцем. Далі пообіцяв, що помститься і згорне правління Ліліт. Переступивши поріг, двері зачинилися, і перед воїном настала суцільна темрява.
