– Невже воно мене помітило? Здається, хвилювання починають поглинати мене, треба віддихатись і згадати що у всіх свої труднощі і свій обсяг сил з ними справлятися. Молю самого себе не порівнювати і не засуджувати з чужими життями.
Раптом він почув, що в будинку хтось плаче, плач доносився з кінця будинку, що складався з прямого довгого коридору та трьох величезних кімнат. Перш ніж піти прямо до джерела звуку, головний герой вирішив оглянути кожну з них. У першій кімнаті, що знаходилася в лівому ганку, пройшовши трохи вперед, на підлозі навколо були розкидані іграшки, стояло одне дитяче ліжечко, а друге для підлітка, так само великий стелаж і дзеркало для середньостатистичного зросту. Стіни були обклеєні бірюзово-зеленими шпалерами і на кожен сантиметр були різнокольорові сліди точно, ніби розмалювали дитячі руки гуашшю і кожна дитина підходила, щоб залишити свій слід в історії. Плач підсилювався.
– Це явно не дитяча істерика, можливо, мати переживає їхню втрату. Перш ніж піти до неї в центральну
кімнату, мені потрібно оглянути кімнату, яка знаходиться в правому ґанку навпроти.
– Перебігши до неї, Кайден відразу відчув запах парфуму – ніжний запах орхідеї, в кімнаті висіли картини – живопис, стояло одне велике двоспальне ліжко, шафа, що вміщає в себе одяг для різних часів року, димчастобілі стіни і прозорий тюль. Все разом оточує кімнату оболонкою затишку і комфорту, це була маленька обитель. Настав час навідати жінку.
Вийшовши назад у коридор і неспішними кроками просуваючись до центральної кімнати, він схопився за ручку дверей і почав її повільно відчиняти. Відчинивши двері навстіж, головний герой зрозумів, що в кімнаті ніяких предметів інтер’єру немає, тільки стіни кольору аквамарин і застелений теплий, коричневий килим, а на ньому сиділа на колінах та сама жінка в балахоні, повернена спиною. Питання не змусило себе довго чекати:
– Вам чимось допомогти?
– Хто ти, скажи своє ім’я!
– Але навіщо це вам, дозвольте мені підійти ближче.
– Було б добре, тільки не намагайся підняти мене і зачини за собою двері.
Зробивши все це, Кайден вже стояв за спиною жінки, перед якою на килимі лежала рамка з фотографією, на якій було зафіксовано двох хлопчиків.
– Тримайтеся.
Далі він поклав їй руку на плече, щоб якось заспокоїти, але почав відчувати в собі погані імпульси, потім промовив сам собі: «Яка ж дивна енергетика… тут явно щось не так, треба забиратися звідси, терміново».
Прибравши свою руку, він розвернувся до виходу і, зробивши всього чотири кроки, почув навздогін хрипле:
– Стій! Почекай. Допоможи мены, будь ласка. Я хочу на згадку забрати амулети своїх дітлахів, які залишилися висіти на їхніх шиях, це все, що від них залишилося.
– Де ж вони?
– У конюшні, буквально 200 метрів від цього будинку.
– Що означає від цього?
– Кхм… хотіла сказати від мого. Я зараз підіймусь на ноги, сподіваюся, тебе не збентежить те, що ти побачиш на моєму обличчі.
Піднявшись на повний зріст, жінка розвернулася в бік Кайдена, на її обличчі була Венеціанська карнавальна маска, маска блазня, але не проста, а дволика, одна сторона була білою – що символізує радість, а друга чорною – символізуюча смуток, і все це вкрите золотистим контуром і зверху прикрите каптуром.
– Чому ви в масці і все ваше вбрання повністю закриває тіло?
– Після нальоту всякої живності я дуже постраж- дала, мені соромно перед кимось за свою шкіру, приблизно через 5 хвилин ходьби ми будемо на місці і більше ніколи з тобою не побачимось. Обіцяю.
Зовнішній вигляд жінки Кайдена дуже збентежив, але він був вірний своїм словам і вже не міг від них відмовитися.
– Ведіть. Не смійте мене обдурити.
Вийшовши з обережністю з дому, вони просувалися вглиб міста дворами, весь антураж міста здавався однією суцільною розрухою. Рухалися вони пліч-о-пліч, вітер був запекло сердитим і розвіював одяг жінки на ходу. Вже перед входом у конюшню жінка попросила зупинитися,
щоб поправити одяг, Кайден задер голову вище і йому виднілися відблиски кривавої води на сонці.
– Так це ж…
І в цей момент вітер повіяв з незвичною різкістю, що дало Кайдену побачити на лівій руці середнього пальця жінки кільце трохи більшого розміру і на цьому моменті головний герой запанікував.
– Тигровий перстень… Пастка!
З маски пролунав рик, назовні з одягу жінки на волю вирвалися крила, з обличчя злетіла маска, а під нею було понівечене обличчя, ніби облите окропом. З даху конюшні тараном вирвалися ще дві демонеси, без одягу в їхній звичній формі, лише довге волосся закривало груди.
Пролунав зловтішний сміх, і одна з них сказала:
– Ти дійсно подумав, що тобі вдасться втекти від нас? Ха-ха-ха, який же наївний хлопчик. Тепер ти наш, ніхто більше не прийде до тебе на допомогу.
Як тільки бестії кинулися до Кайдена, невідома ударна хвиля відкинула головного героя з такою силою, що той пробив собою дерев’яну стіну конюшні, залетівши прямо в тюк із сіном, що призвело до короткочасної втрати свідомості.
