Переміщення було вдалим. Усі з’явилися сюди на своїх двох без жодних падінь і лише слабке мерехтіння за їхніми спинами, яке миттєво зникло. Перед ними у всій красі вибудувано наполовину зруйноване забуте святилище. Група була за п’ятдесят метрів від входу в святилище, а зверху над куполом при червоному місяці було видно лише чорні силуети, в небі кружляли суккуби та інкуби наче стерв’ятники над жертвою. Азар у паніці крикнув:

– Всі всередину, швидко! Нам не можна потрапляти на очі, ми в самому гнізді цієї “епідемії”.

Група хранителів вибила парадні двері, тим самим привернула багато уваги, і часу для виконання мети у них обмаль, поки не прилетіла ціла зграя цих кровожерливих істот. Всередині їхні голоси супроводжувалися луною, що посилювало і без того їхнє нелегке становище. Святилище було зовсім порожнім, служило ідеальним місцем для битви, але все ж таки їх здивувало те, що вітражі на вигляд були як нові після стількох років із моменту окупації. Рагна впала на коліно від моторошного головного болю і на запитання від старійшини “що з тобою?” вона сказала, що тут є щось страшне після пережитих подій, місце в буквальному розумінні просякнуте болем. Старійшина взяв Рагну під руку, а Бйорн перейняв ініціативу вести групу за собою і попросив усіх бути насторожі, а також витягнути мечі світла, що ідеально послужить проти таких супротивників. Попереду зали була величезна коричнева ширма, з якої важливими кроками на своїх двох вийшов Веборіз. Це була висока бліда людина з комплекцією ектоморфа, хирлява і таємнича з мечем у правій руці під назвою “Лихо”. У меча була особливість, прямо по центру біля ручки знаходилося око, невідомо чий він, але його дивовижна магічна здатність у тому, що при найменшому попаданні цим мечем, не важливо хто б там не був, наступало зараження крові. Одягнений був у чорне вбрання, у якого на лівому плечі була шкіряна вставка, а поверх вставки прикріплені шипи, мав довге біле волосся, яке обіймало шию, на голові носив корону у формі кажана. Мовчання було коротким, потім він почав говорити:

– Ах, мене попередили, що ви з’явитеся. Ви справді думаєте, що у вас все вийде? Жалюгідні, самовдоволені оболонки так званого добра, нехай це нагадає вам, про ваші таємні страхи!

І через вітражі, яких було в два ряди, по три штуки з розгону влетіли суккуби та інкуби у кількості сорока штук, а уламки, що розлетілися по всій площі святилища, попали прямо на хранителів. Демони стали на захист Веборіза, а групі нічого не залишалося, окрім як прориватися з боєм. На одного хранителя вийшло по дві істоти, для початку група стала в кругову оборону, щоб не зайшли зі спини, і вони нещадно рубали один за одним цих створінь до того моменту, поки не втрутився Веборіз, який торкнувся своєї корони і через вже розбиті вітражі залетіла зграя кажанів, через яку стрій був розгублений і почав розсипатися, що дало ідеальну можливість тварюкам вихопити трьох хранителів і подивитися, з чого ж вони були створені… Старійшина був у люті і вчасно створив магічний щит, який обіймав усю групу, що дало їм невразливість і короткий час перепочити, крізь зуби Азар промовив, щоб Кайден скористався своїм даром, інакше їм не вибратися. Шквал ударів від сукубів та інкубів став значно частішим і поки Азар до останнього намагався зберегти життя групи, головний герой вже був готовий спопелити це місце вщент. Тут Кайден кинувся на допомогу Азарові і сказав:

– Старійшина, за принципом ударної хвилі, нехай моя сила з вашою змішаються воєдино і відправить їх назад у пекло, на рахунок “три”.

І ось вони разом почали відлік.

– Раз. Два… Три!

У буквальному значенні після цього по святилищу пройшовся хаос. Вогняні стовпи повиходили з внутрішньої частини святилища через розбиті вітражі, що утворило над спорудою вулканічну хмару. Приміщення стало обвугленим, як і тіла неживих істот. Хранителі вирішили, що це кінець, але раптом з немислимою швидкістю по ліву сторону групи було два удари, які стали останніми для ще двох хранителів, чиї імена Кайден так і не дізнався і більше дізнатися не зможе. Веборіз був розлючений, відскочивши убік, він спробував знешкодити Кайдена, удар його заблокував Бйорн. Азар заходився атакувати у відповідь, але Веборіз успішно ухилився, що дало йому можливість однією рукою жбурнути старійшину у бік ширми, а другою рукою, в якій тримав меч, повторно завдати удару по Кайдену, який блокувався вже самим

головним героєм, але тим самим поваливши його на землю. Поки Кайден лежав на землі Веборіз наступив ногою на його грудну клітку і, не давши можливості підвестися, почав обхоплювати рукоятку меча двома руками і повільно піднімати над головою, щоб раз і назавжди обірвати життя Кайдена. Але настільки захопившись процесом, Веборіз забув про Бйорна, який точним ударом зі спини проткнув його міжхребцеві диски. З Веборізом було покінчено. Бйорн простяг руку головному герою і сказав:

– Не дякуй. Піди допоможи старійшині, а я з лікарем проведу обстеження морально-психологічного стану групи.

Кайден кинувся бігти у бік ширми, а точніше, її клаптів, забігши за неї, побачив, як Азар тягнеться рукою до мармурового п’єдесталу, на якому стояла в цілісності та безпеці есенція могутності криваво-червоного кольору.

Забравши її і прикріпивши до пояса, старійшина сказав, як не може повірити, що за одну битву втратив одразу п’ятьох хранителів і що після знаходження останньої есенції треба вшанувати їхню пам’ять, якщо до того моменту втрат не стане більше. Ось вони разом підійшли до групи, яка вже у свою чергу зібрала жетони загиблих, і одноголосним рішенням дійшли висновку, що треба йти далі. Азар втомленим голосом промовив:

– Продовжуємо завдання, ці втрати не повинні бути марними.