Ішов сьомий день битви. Група складалася з восьми хранителів, а місто поступово вмирало від невігластва демонічних істот. Наступним на черзі був Бельфегор, який панував у палаці. Група зайшла всередину, і те, що вони побачили, було потрясінням. Палац був забитий людьми, яких вкривав їдкий туман, сам же Бельфегор був у формі духу, уособленням зневіри, що харчувався людським щастям, залишаючи лише стан апатії та пригніченості, а також смуток і гнітючу тугу. Кайден спитав у старійшини:

– І як же ми з ним боротимемося, адже він не має формової оболонки, а значить, тримати ми його теж не зможемо.

Азар, трохи поміркувавши, все ж таки дав відповідь на запитання.

– У мене є план. Потрібно…

Тут же Бельфегор, не сказавши ні слова, пустив дурман у бік хранителів, і за хвилину Рагна і Ульвар наклали на себе руки, проткнувши мечем свої ж тіла. Кайден почав кричати:

– Скоріше, старійшина, наказуйте, що робити! Ця хмара нестерпна!

Старійшина почав говорити, щоб кожен зосередився на собі і пустив у хід магію, а саме випромінювали частинки світла у бік Бельфегора, таким чином пройде потік протонів, який поляризує демона завдяки гаммавипромінюванню, примусивши його не ворушитися. Хранителі пустили в хід магію, а старійшина вийняв з-під мантії книгу і почав читати заклинання, після того, як Азар дочитав, душа Бельфегора розкололася надвоє, змусивши демона заснути вічним сном. Туман розвіявся, а люди стали благословляти своїх рятівників і вказали дорогу до наступного Герцога.