Михайло Новік: скрипка у пікселі — від академічної сцени до «Культурних сил»
Скрипка у пікселі: від академічної сцени симфонічного оркестру до лав «Культурного десанту»
Він виходив на сцену як соліст із восьми років, керував групами скрипок у найкращих колективах країни, а навесні 2026 року змінив концертний фрак на військову форму. Михайло Новік розповідає, як досвід музиканта допомагає на передовій, чому класичні твори на фронті звучать інакше та чому війна змушує переосмислити кожну ноту.
До повномасштабного вторгнення ваше життя було тісно пов’язане з музикою. За яких обставин ви ухвалили рішення долучитися до лав Сил оборони України? Що стало вирішальним?
Можна сказати, музика, скрипка були і є моїм життям. Народився я в музичній сім’ї, змалечку акомпанували мені мої найулюбленіші піаністки — мати і старша сестра. З першого курсу консерваторії почав працювати в симфонічному оркестрі Національної телерадіокомпанії у Києві, і залишився там більш як на 20 років. А вперше вийшов на сцену як соліст у віці 8 років з оркестром Донецької філармонії. Отже, звик виконувати відповідальну творчу працю, а також заробляти гроші змалечку.
З початку повномасштабного вторгнення продовжував виконувати роботу в оркестрі, в тому числі й під час міжнародних гастролей. Навесні 2026 року був мобілізований до лав ЗСУ. Сприйняв це як належне, як свій обов’язок. Тим паче, що мій товариш, керівник колективу Eclectic Sound Orchestra Сергій Лихоманенко, де я здобув безцінний досвід участі в різноманітних сучасних проектах, з початку повномасштабного вторгнення долучився до лав сил оборони.
Який досвід за час служби найбільше змінив вас як людину і як музиканта?
Так склалося, що в першу ніч, коли я був мобілізований, був приліт по нашому багатоквартирному будинку. Висадило вікна в моїй квартирі, я міг би бути контужений, були і загиблі. Я міг втратити здатність займатися улюбленою справою, але доля розпорядилася інакше. Тоді я остаточно зрозумів, що безпечних місць в нашій країні немає. Під час БЗВП здобув досвід важкої військової праці, поводження зі зброєю.
Наскільки складним був перехід від творчого життя, репетицій і виступів до військової дисципліни та зовсім іншого ритму життя?
В оркестрах теж своя дисципліна і відповідальна командна робота, а я керував групами і перших, і других скрипок в різних оркестрах. Військова дисципліна з раннім пробудженням, важкими фізичними навантаженнями, полігоном, бліндажем — в 40 років дається важкувато. Але в цих умовах старовинне козацьке слово «побратим» набуло сучасного змісту. Бо хлопці з твого підрозділу завжди підтримають у важкий момент, і ти робиш те ж саме. А найважча ситуація — коли отримав серйозну травму суглобу.
Які навички з музичного життя несподівано стали корисними під час служби?
Зрозуміло, що життєвий досвід музиканта знадобився й під час служби: і дух команди, взаємна відповідальність, чіткі терміни для вивчення творів, винахідливість у нештатних ситуаціях (наприклад, луснула струна — міняв під час концерту). Також допомогли насичені графіки репетицій і виступів після багатогодинних переїздів, сольна гра перед величезним залом (тут ані пульта з нотами перед очима, ані «прикриття» колег з обох боків).
Яку роботу ви сьогодні виконуєте у своєму підрозділі? З якими викликами доводиться стикатися найчастіше?
Робота в підрозділі «Культурних сил» створює нові виклики. Тут завжди граєш соло, а військові — аудиторія не менш вибаглива, ніж публіка в академічних залах. Для людей, які щоденно ризикують своїм життям, хочеться зіграти так, щоб було вагомо, щоб душу свою вкласти. Тому робота в цьому підрозділі — це завжди пошук нових засобів впливу на слухачів, переосмислення класичних творів в нових, динамічних і сучасних аранжуваннях.
Що для вас означає можливість сьогодні знову виходити на сцену у статусі військовослужбовця?
Виходячи на сцену в статусі військовослужбовця, відчуваєш особливу відповідальність, бо, незважаючи на спільну з слухачами уніформу, бачиш людей, яким дісталося війни незмірно більше, чим тобі. Тому хочеться, щоб у твоїй музиці знайшовся відгук тому їхньому досвіду, що не можна передати словами.
Як змінилося ваше сприйняття музики після досвіду війни?
Звичайно, досвід військової служби змінив мене, набули нового значення слова «дисципліна», «відповідальність», «взаємодопомога». Мій різноманітний досвід музиканта — якір, який допомагає втриматися в різних ситуаціях. Адже війни проходять, музика була, є й буде. Але трагічний емоційний досвід змінює нас, і твори, що виконував півжиття тому, бажаєш виконати сьогодні зовсім інакше.
Чи впливає пережитий військовий досвід на вашу власну творчість? Чи з’явилися нові ідеї?
Нові проекти та ідеї — це часто колективний витвір. З’являються нові музичні твори, випробувані часом шедеври хочеться виконати інакше. Найбільш приваблюють мене проекти, де можна поєднати класику, популярну музику, фольклорні мотиви.
Як ви оцінюєте підтримку фронту з боку української музичної та культурної спільноти? Чи відчуваєте підтримку колег?
Підтримку моїх колег — і тих, що продовжують працювати в моєму основному оркестрі, і тих, з ким робив численні проекти, і тих, хто давно долучився до лав ЗСУ — я постійно відчував.
За чим із цивільного та музичного життя ви сумуєте найбільше?
Найбільше сумую за публікою, гастролями, проектами мирних часів, а ще за щастям повертатися з-за кордону в нашу мирну країну (повертався в нинішню, вже після кінця лютого 2022 року). Сподіваюся, ці омріяні мирні часи незабаром повернуться.
Яку композицію ви хотіли б зіграти першою після Перемоги та повернення до цивільного життя?
В мене багатий і різноманітний репертуар. Виконанню будь-якого твору Перемога і Мир додадуть нових, небачених барв…
