Коли Алан сидів на шлюпці, він згадував слова Емми, коли вони лишень познайомились:

− Але ж вона пригадала лише морських мисливців та воїнів авангарду, а ось про часових та слідопитів не сказала жодного слова. Можливо на цьому острові триває війна фракцій, коротше кажучи − війна за володарювання. Їм потрібен посередник, Який обере справжнього короля або ж королеву свого народу. Мені потрібно повернутися до прихистку Емми, подивитись, яке спорядження там є, не йти ж до лігва інфікованих з пустими руками. В прихистку він витратив більше години свого часу, проте йому так і не вдалося знайти хоча б щось небхідне, проте, коли він вже наближався до виходу, дощечка на підлозі прогнулась під його ногою. Алан почав розбирати дощечки руками та знайшов там металеву скриню, а на ній був вигравіруваний надпис:

«Відповідь світу на зухвалий виклик». Головний герой витягнув скриню, за вагою, вона була досить тяжка, замкнена за допомогою навісного замка, хоча…як замкнена, він відпав від одного удара ногою.

Те, що було всередині приємно здивувало Алана. У скрині він знайшов дві одиниці холодної зброї, які називались «Саі» та «Шенбяо», а також одну димову шашку. Шенбяо складається з металічного ударного грузу у вигляді дротика, закріпленого на мотузці, а саі − це клинкова зброя, схожа на тризуб, в якому середній зубець в кілька разів довший, ніж інші. Довжина саі може сягати 600мм., а маса близько 700 гр.. Бокові зубці гарно заточені та розташовані таким чином, що можуть завдати серйозної шкоди супротивнику. Створюючи такий клинок, першочергово звертають увагу на баланс між клинком та рукояткою.

− У мене є невичерпна кількість запитань, якого дідька, в неї це все було! Звісно ж, найближчим часом я не отримаю на них відповіді, та що ж, радіємо тому, що маємо. Почну з племені Карха, до справи.

Шлях на схід був досить довгим. Меридіан розташовувався на плоскогірʼї. Коли Алан прийшов до того місця, його першою перешкодою була шестиметрова стіна, яка закривала місто від сторонніх очей. За допомогою шенбяо, він переліз через стіну, закинув металевий дротик, який в свою чергу заплутався через вістря на вершині стіни. Таким чином Аллан опинився в Меридіані. Тут було повно інфікованих купців, вартових та просто місцевих, зі своєю релігією та обрядами. Головний герой припускав, що перший вожак інфікованих на імʼя Авад знаходиться в золотому помісті прямо в центрі Меридіану, куди він і вирушив. Таємно та непомітно він подолав кілька вулиць завдяки хіджабу, який був щедро розкинутий по всьому місту.

Підійшовши впритул до дверей, Алан не насмілився постукати, натомість, він почав дражнити маленьких дітей, насміхався з них, а ті, в свою чергу, почали кидатися в нього камінням до тих пір, поки один з них не влучив каменем у скло, розбивши його. Двері відчинились та один з авангардців почав сварити дітей за їхню поведінку та розбите скло. Це зіграло Алану на руку та він тихо проскочив повз вартового.

Так він опинився всередині помістя, де все навкруги було вкрите золотом. Кілька сотень золотих злитків лежало біля ніг Авада. Він спостерігав, як його народ прославляє його, промовляючи, що, він, начеб то, Месія та забезпечить порядок на острові. Тим часом головний герой думав, яким чином отримати його кров. Три пустих шприця лежало в нього в маленькій сумці на поясі, один з них в найближчий час повинен бути заповнений. Лише вожді мали тілесну форму, інші ж інфіковані не мали циркуляції крові по тілу, лиш чорна жижа. Однак, навіть кров вождів вважалась брудною, не такою, як в людей. Алан почав діяти через хитрощі та вимовив до Авада:

− Пане, дозволите звернутись?

Аваде власною персоною не став ігнорувати головного героя:

− Чого тобі?

− Я архітектор та декоратор ваших садів. Робота зроблена, з вашого дозволу я б хотіла щоб ви побачили особисто плід моєї праці. − Я сьогодні наче не наймав робочих!

− Це від нашого колективу подарунок особисто вам, без жодної вашої золотої монети.

− Цікаво… Ну що ж, ви мене вмовили, ходімо.

− Лише одне прохання − без вартових.

− Чому ж це?

− Мистецтво дозволено споглядати лише Вам. Далі справа залишатиметься за вами − виставляти на потіху натовпу, так би мовити, ефект неочікуваності.

− Хм… Згода, веди!

Далі, головний герой вийшови разом з лідером інфікованих з ромістя, відвів його в перший закоток, який потрапив йому на очі, Аваду це не на жарт збентежило, тому він запитав:

− Навіщо ви привели мене сюди? Сад з іншого бо… Не встиг він вимовити до кінця слово «боку», як Алан не вагаючись встромив шприц прямо в шию Авади, і той втратив свідомість.

Підхопивши лідера за руки під час падіння, головний герой відтягнув тіло в бік до темного закутка, обережно поклавши його на землю, промовивши:

− Перший є. На щастя, не так вже й складно було, хоча і ризиково. У мене є трохи часу, щоб забратися звідси геть, поки авангардці не запідозрили пропажу Авада. Наступна − Рея. Я йду за тобою.

Алан вирушив на північ, в долину родючості. Коли він прийшов туди, то здивувався, яке ж наївне та довірливе те племʼя − ні стін, ні башт, жодного захисту. Вони вірили, що якщо будуть поводити себе вперто та з добротою в серці, то їм неодмінно це повернеться у відповідь.

Головний герой зняв з себе хіджаб, підійняв листя, яке лежало на землі та через нитки куртки почав їх пропихати. Цією територією ширилась велика кількість котів − більше сотні покладистих, доглянутих домашніх тварин. Рею було не важко віднайти з двох причин:

Перша − на кожному з його пальців було по каблучці. Інші ж мешканці долини каблучок не мали взагалі.

Друга − на її голові був зафіксований лавровий вінець з кришталя. Це означало, що їхня територія залишається вільною та вони не бажають зла іншим народам, а також, ця жінка вважається воїтельницею цієї землі. Головний герой стрімко вирушив до неї з, як він думав, геніальним планом, але не встиг він підійти до неї впритул, як раптом часові направили свої списи на сонну артерію головного героя та запитали:

− Яка твоя ціль?

Запала десятисекундна тиша. Часовий запитав ще раз:

− Може я вже нарешті почую відповідь на своє запитання?!

− Я… займаюсь фарбуванням волосся для нашої володарки, слідкую за її красою.

Після цих слів, Рея повернулась обличчям до Алана:

− Та ну, а чому ж я про це не знаю? Самозванець!

Аллану нічого не залишалось, окрім як наважитись на відчайдушний вчинок. Він підбив руками списи часових та стрімко витягнув свої саї, котрі були закріплені на поясі його штанів. Ринувши до Реї, він буквально залетів їй за спину за допомогою саї, створивши навкруги її голови ціпок, після чого наказав часовим не наближатися, інакше, народ алишиться без вождя. Рея почала горлати:

− Слухайте все, що він говорить!

А сама поставила запитання герою:

− Чого ти хочеш, їжі, води, медикаментів, чого?

− Лишень трішки твоєї крові. Простягни руку.

Рея так і вчинила. Вона закотила рукав свого костюму, Алан поклав один сай на пояс і тією ж рукою дістав пустий шприц. Взявши трохи крові, він поклав шприц до сумки, а потім сказав Реї:

− Дай їм команду відступити, я забираюсь геть звідсіля.

Рея звеліла часовим відійти назад на десять кроків, щоб головний герой міг залишити територію. Вони зробили все, що було наказано.

Герой відпустив Рею та обтрусив листя. Таким чином Алан забрався геть прямо на південь, до Колиски.

Подолавши нелегкий шлях на південь, він наблизився до Колиски. Це була територія, де увесь час кружляв сніг. Віе заспокоював, але і в той же час насторожував, адже за слідами морські мисливці могли помітити слід від чужого взуття. Неочікувано до головного героя підбіг інфікований, який був весь побитий та подряпаний. Його звали Лихар.

Він заговорив:

− Зупинись. Якщо підеш далі − потрапиш у засідку. Вск під твоїми ногами закидано пастками, які ти не бачиш крізь товстий сніжний покрив. Не варто допитуватись, хто я та навіщо допомагаю тобі.

Лишень відчуваю, що маю це зробити. Ось, тримай.

Він передав до рук головного героя ріг бика. Алан запитав:

− Навіщо це мені?

− Подуй в нього, щоб призвати до себе морських мисливців та негайно забирайся з місця, де ти це зробиш. На цей звук збіжаться вони всі до останнього, адже цей ріг є жезлом для Тирса, для керування своїм племʼям. Маніпуляція − це не про нього. А ріг він неодмінно шукатиме, адже я його викрав. Про всяк випадок, ти не бачив мене, а я не бачив тебе.

Інфікований ринувся геть кудись в далечінь. Алан стояв під величезними поривами вітру та уважно оглядав давакувату річ в його руках. Він і гадки не мав, як правильно провернути цю справу та що робити після, але він не мав вибору, окрім як зробити те, про що говорив той інфікований. Набравши повні легені повітря, він подув в ріг з такою силою, що його звук був схожий на звук пароходу. Головний герой кинув ріг на землю, а разом з ним одну димову шашку. Морські мисливці через хвилину опинились всередині димової завіси, шукали живий організм, який їх потурбував, ну і лідера племені також. Як не дивно, Тирса не було видно. Обійшовши мисливців збоку, Алан спрямував погляд вперед по засніженій дорозі, з надією знайти там лідера. Так і трапилось. Лиш одне запитання вилетіло з роту Тирси до героя:

− Як ти пробрався сюди?!

Відтак головний герой відключив вожака, вдаривши його по голові.

Поки Тирса був у відключці, Алан не гаючи час, взяв кров з руки вожака племені інфікованих. З трьома зразками крові він вирушив на Захід, щоб повідомити Уруку про виконане завдання та витягнути Емму.