Остання стежка вказувала но болото недалеко від поселення Урука, в стопʼятдесяти метрах від головного входу. На місці Алан розгледів роридулу Горгони без проблем. Саме така її повна назва. Вона росла тихо на краю під деревцем, до того моменту, поки смола не почала крапати. Опис її наступний: характерного вигляду цьому чагарнику додають подовжені цільні або відкриті ланцетні листки жовто-зеленого кольору, зближені на кінцях гілок та поблискуючі від краплин бальзаму, що виділяється залозистими волосками, які повністю вкривають цю рослину. Відмерлі бурі листки у роридули Горгони звисають вниз від основи листяної частини пагонів, злегка закручені на кінцях, наче змії з голови Мндузи Горгони. На клейкому листі можна побачити велику кількість померлих комах, або тих, котрі з останніх сил намагаються врятуватися, а також павуків та клопів, що висмоктують їхні соки.

Роридула не переварює знайдених комах, оскільки секрет її залоз не містить в собі протеолітичного ферменту, та складається з суміші смолистих та каучукоподібних речовин. Залозки роридули мають принципово іншу , ніж у росянок, будову: їх ніжка не має провідникової тканини, а в еліпсоїдальній голівці проходять розширення в нижній частині, канальці, в яких збирається секрет, що виділяється епідерміальними та паренхімними клітинами головки.

Роридула має тичинки, які реагують на подразники, звʼязник яких в нижній частині сильно потовщений, а пильники в бутоні та в неопиленій квітці інвертовані та притиснуті до тичиночної нитки.

Всередині потовщеної частини звʼязників міститься цукровий сік.

Насіння роридули висипаються, коли тріскаються коробочки, та не мають особливих пристосувань. Цю рослину було віднайти досить легко. Ні хижих звірів, які її охороняють, ніяких тобі перешкож, щоб отримати інклюз не було. Чиста перемога. Час повертатися до Урука. За старою традицією. Він викинув шприці в траву у те ж місце, слідопити провели його всередину, посмішка на обличчі Урука сягала його вух, коли він побачив головного героя, та сказав йому:

− Швидше, покажи їх мені!

Алан пафосно викинув усі інклюзії і навіть тей, який вказував шлях. Урук прокричав:

− Еврика! Залишилися лише шприці. Гадаю, ти їх знову мені не покажеш, в тебе часу завтра до обіду, інакше, тобі кінець! А зараз, даю тобі пʼять хвилин побачитися з дівчиною. Слідопити відчинили двері, які знаходились одразу ж за троном Урука. Це була холодна та тьмяна темниця. Алан спустився вниз сходами. Лише зверху через решідки пробивалась крапля світла, оскільки ка мера знаходилась під землею.

Емма була підвішана на кандали. Привідкривши очі та побачивши Алана, вона хриплим та низьким голосом сказала:

− Води..

Алан стрілою підбіг до дівчини, розкрутив флягу та залив залишки води їй в рот. Потім взяв одну з цеглин, які щедро були розкидані в темниці та з пересердя порозбивав кайданки.

− Що ж вони з тобою зробили? − запитав у неї Алан.

З обох її ноздрів текла кров, обидві руки були в синцях та гематомах, права брова розчісана.

− Віддай їм флюїди, я більше не витримаю. − сказала Емма.

− Ще один день, тримайся. Коли наступного разу зайдуть слідопити, зроби вигляд, що ти прикована, притримуючи пальцями наручники.

Розумію, що заразне найкращий час, проте я маю запитати, звідки в тебе в металевій скрині під назвою «Відповідь всьому світу на зухвалий виклик» таке спорядження? Це не палицю заточити, розкажи мені про це, доки залишилось трохи часу до повернення слідопитів.

− Моя сімʼя… батько був японським санобі, а мати м куноіті. Батьки шукали миру та спокою. Варто було їм переїхати на цей острів, як народилась я. До підліткового віку все було чудово, доки батьки не пішли за провіантом та не були загнані глибоко в підземне сховище інфікованими. Я чекала спочатку години, потім дні, місяці, а потім роки, проте вони не повертались. Лише Балу придивлявся за мною та захищав від небезпек. Я не змогла дістатися того прихистку. Вдвох з Балу ми б їх не подолали, воно добре охороняється. До їхнього сховища потрібно йти прямо, в двох кілометрах від наших вхідних дверей. Якщо ти зможеш коли-небудь туди зайти, то прошу тебе, принеси мені хоча б щось, що від них залишилося, адже напевно що їх більше немає.

− Я тебе не підведу. Зараз зайдуть слідопити, зроби, так як я тобі казав.

Так і трапилося. Час засікався, рівно через пʼять хвилин зайшли інфіковані та забрали Алана з темниці. Коли він стояв перед Уруком знову, то почав насідати:

− Я вимагаю, щоб ви привели ту дівчину до ладу. Я виконав одне з твоїх доручень, надайте їй першу допомогу.

− Буде виконано. Памʼятай, у тебе час до завтра до обіду, інакше ти більше її ніколи не побачиш, а ми підемо за тобою.

Алан так заметушився, що забув підібрати шприці та покластиїх в сумку. Він одразу ж ринувся на пошуки батьків Емми. Опинившись у тому місці, він насправді побачив багато інфікованих − більше двох десятків. Вони охороняли проламаний в горі прохід, проте зачіпка, як туди зайти безслідно була знайдена. Інфіковані не врахували, що вода, котра тече під горою − це така собі лазівочка. Спустившись схилом до низу, Алан затамував подих та з головою занурився в воду, його стрімко почала зносити течія. Сильний напір води не давав права на супротив. В останній момент головний герой зумів схопитися за балку. Алан почав підійматися нею до верху, озирнувся та зрозумів, що це був водоспад, а внизу на нього очікував обрив. Назад доведеться прориватися з боєм.

Під горою прямо над балкою була пророблена дірка. Алан ледве проліз через неї. Коли він встав у повний зріст на деревʼяну підлогу, то все, що він там побачив − це поворот праворуч, прямо до замкнених металевих дверей в маленьку кімнату, а там два бездиханних тіла, котрі лежали на підлозі. Головний герой не мав жодних сумнівів, що це були батьки Емми. Адже, кого б ще інфіковані так відчайдушно б охороняли.

Оглянувши тіла поближче, Алан жахнувся, як у матері, так і у батька з черева стирчали японські ритуальні ножі під назвою кусунгобу. Те, що вони зробили, називається сеппуку. Роблячи сеппуку, самураї демонстрували свою мужність перед обличчям болю та смерті, а також чистоту своїх помислів перед богами та людьми. На долоні у покійного батька Емми лежала записка, підійнявши її, Алан почав читати.

Головного героя розчулили написані на папірці слова, а саме:

«Люба Емма, якби ми могли подарувати тобі в житті щось одне єдине, ми б подарували тобі можливість бачити себе нашими очима. Лише тоді ти зрозуміла б, яка ти для нас особлива.» Аллан вирішив, що саме ця записка буде доказом того, що він знайшов її батьків. Скрутивши записку та поклавши її собі в сумку, головний герой підійшов до дверей, де стояла охорона. Ручка була вирвана. Батьки Емми навмисно так вчинили, щоб ніхто до них з малодушних не міг пробратися. Але так, пройшли роки, гвинти навкруги дверей були розхитані, а з іншого боку, де стояв Алан, можна було без проблем вибити двері сильним ударом з ноги, на що Алан і наважився. Він розпочав відлік:

− Один…Два…Три!

Загримло, і двері, котрі були вибиті Аланом, на смерть прибили одного з інфікованих. Головний герой вилетів звідти, наче лама. Почалась переслідування. Повз вуха свистіль стріли та списм. Алан вирішив схитрити, він негайно не побіг до Урука, а зробив коло, щоб заплутати невідомих йому інфікованих, а наприкінці, заскочив до медвежої барлоги, перечекавши кілька хвилин, щоб все вщухло. На щастя, в барлозі не було ні медведиці, ні її малюків. Аллан виліз звідти, обтріпався та пішов до резиденції Урука зі словами: − В останній раз!