Привівши до тями Кайдена, Душа сказала, що їм потрібно дістатися до Кінополя, який так само відомий як |Місто Собаки|, там знаходиться хранитель отрут і ліків.

– Нам доведеться навідати іншу культуру, адже тільки там тебе зможуть вилікувати. Щоб дістатися туди, нам потрібно пройти тунелями, які проробив сам Апоп – в Єгипетській міфології величезний змій, головним завданням якого було поглинання сонця. Він був уособленням Хаосу. Головним змієборцем був Бог сонця – Ра.

У Книзі Мертвих описано.

– Він, великий Ра.

– Перемагає злого змія.

– Розрубує хребет його.

– І вогонь пожирає його.

Від усіх цих розповідей у Кайдена розривалася голова, але внутрішній голос безупинно повторював:

– Якщо ми горіти не будемо, хто тоді розвіє темряву, час новий повіяв крилом і раптом очі – спалахнули вогнем.

Душа відразу зрозуміла, звідки це в нього і вирішила промовчати, вдавши, що нічого не помітила. Підвівшись на ноги, Кайден запитав у Душі назву цих тунелів, на що вона відповіла:

– Беремо свій початок з Грішного тунелю, а за ним і буде фінальний Кришталевий тунель. Іди за мною, я проведу тебе до початкового тунелю, але в них проживає різна живність, тому ти будеш першим іти, а я за тобою.

Заодно і опануєш базову підготовку, що зайвим не буде.

Підходячи до грішного тунелю, вони побачили згаслий смолоскип, що лежав на землі, який одним помахом руки Кайдена загорівся знову, поруч був павучий щит, зроблений з титаніту. Проходячи вузький перехід, вони натрапили на Варварів, їх було двоє – це люди, які для стародавніх греків, а потім і для римлян були чужинцями.

У переносному значенні варвари – грубі, жорстокі люди, руйнівники культурних цінностей. Душа сказала, що вони намагаються пробитися до Золотого Міста.

– Це не в наших обов’язках зараз захищати реліквії, ми маємо мету, знищуємо варварів і рухаємося далі.

– І який у тебе план?

– Замани одного в прірву, тільки обережніше, не звалися звідти сам, другого я відволічу, не лети стрімголов прямо на їхні леза, спробуй здобути трофей.

Поки Душа випромінювала світло, Кайден був упевнений, що не пошкодує про вчинене – він кидає смолоскип у бік прірви, що помічає один із варварів, і поки той вирішив озирнутися, що ж це було, Кайден, підкрадаючись, вихопив з піхви його меч і швидким рухом ноги зіштовхнув Варвара, відправляючи його в небуття.

Другий варвар, побачивши це, завдає удару, але Кайден встигає блокувати його павучим щитом і завдати смертельного випаду, проткнувши його груди.

Ледве відсапавшись після сутички, Кайден зі злобою звернувся до Душі:

– Ти ж казала, що візьмеш одного на себе, адже так?!

– Правильно, а ще я була впевнена, що ти справишся сам. Дай я гляну на цей меч, неймовірно, це ж Іберійська Фальката. Чудова зброя, та й виглядає красиво. Рухаємося далі. Цього разу обіцяю, що в стороні не залишусь.

Проходячи все глибше і глибше, вони натрапили на балку, на якій вниз головою, як сказав Кайден, «висів кокон», але він був підозріло величезним, це насторожувало.

– Це не кокон, Кайдене, маючи такі розміри у такому положенні спить Вурдалак. За народними повір’ями, вони виповзають уночі зі своїх могил, щоб висмоктувати кров живих людей, тобі на такого звіра ні в якому разі нариватися не можна, не встигнеш і оком моргнути, як він розтерзає тебе. Спробуй спритним рухом руки кинути Фалькату, потрапивши йому прямо по лапах, за які він підвішений до балки, у тебе буде лише один шанс, зроби це як годиться.

Розігнавшись, Кайден з усієї сили шпурнув Фалькату та так, що й сам не помітив, як від Вурдалаки залишилися лише одні пазурі, а сам звір канув туди, звідки і з’явився на світ.

– Шкода, це була єдина зброя, якою ми могли захиститися.

– Не перше і не останнє у твоєму житті, йдемо, ми все ближче до мети.

– Душа пішла по балці першою і різко зупинилася, далі вона присіла, щоб краще оглянути зазубрені, як пилки, пазурі і промовила:

Гострі пазурі встромляються в плоть.

Усмішка лінива і холод в очах.

Запас ніжної темряви, що від дідька дісталася.

Поки вбивав – вона дико сміялася.

Дивлячись як за жертвою смерть іде, Ні втекти не зможеш, ні страх побороти І навіть молитви врятувати не зможуть.

Гострі пазурі, розірвана плоть.

Кров біля хреста яскравою трояндою червоніє…

Піднявшись на повний зріст, вони продовжили свій вдалий перехід і раптом побачили по краях стін вздовж тунелю ліхтарі. Підійшовши ближче, щоб оглянути їх, Душа сказала, що ці ліхтарі зроблені з плакучої верби.

Свіжозрізані гілки верби легко звільняються від кори, а через кілька днів сушіння вже бувають повністю готові до застосування. Дійшовши до спільної думки, що це чудове місце перепочити, вони розвели багаття і Душа запропонувала Кайдену розповісти трохи про себе.

– Розумієш, я така людина, багато думаю і намагаюсь багато робити. Намагаюся якомога більше допомагати людям, а вечорами, сидячи на ґанку свого будинку, вигадую різні історії. Після того, як всі давно заснули, я продовжував сидіти на тому самому місці і тихо дивився на зірки. Мені завжди було цікаво, чому Боги не нагородили людей різними здібностями для покращення життя. І найцікавіше, чому вони не дозволили нам злетіти.

Невже вони так натякнули, що люди, які не мають крил, не повинні навіть намагатися? Вранці наступними днями народ дивувався, чому ж давній знайомий і носа з дому не показує. Вони думали, що я захворів, на що іноді відповідав: “Я здоровий, не хвилюйтеся!” Інші підозрювали в мені якісь душевні муки, на що завжди відповідав: «Не переживайте, все добре!» Але люди

продовжували приходити до мене й вибачатися. За що?

Самі не знали. Говорив їм:

– Я не зможу торкнутися зірок, поки ваші серця не зроблять неможливе можливим. Будь ласка, як я повірив у кожного з вас, так і ви зробіть те саме для мене.

І я побачив, як стривожені очі засяяли вірою.

Подякувавши, я все ж зміг стрибнути вище за свою голову, так я і опинився на піку тієї самої гори. Там на мене чекали мої батьки. Вони відповіли і спитали:

– Ми бачимо твою рішучість. Але чи ти впевнений, що зможеш підкорити небеса?

Я відповів, що не прагну підкорити їх. У моїх намірах – торкнутися бодай неба власними, а не чужими ідеями.

Вони сказали, що радять вибрати нове ім’я, а старе забути.

Його пам’ятатимуть ті, хто мене знав там, унизу. А нове ім’я окрилить моє серце і зацікавить розум будького. Я повільно і тихо прощався з кожним, і, вже підійшовши до краю гори, обернувся на раптову тишу. Я спробував дострибнути ще вище, але серце більше не мало рішучості, її замінили сльози. Через мокру сердечну гіркоту я приземлився не на хмару, як планував, а на ялицю, де й заснув. Мене розбудила весела пісня молодої дівчини. Її пісня була така чиста і красива, легка і весела, що кожен мужчина із задоволенням слухав її. Вона сказала, щоб я підняв голову, витер смуток і стрибав, як ніхто цього не робив раніше. Її переконання були такі сильні, що мені вдалося торкнутися не тільки неба, а й самих зірок. З того часу їх усіх я хочу вберегти, саме тому я погодився на вашу пропозицію.