Після перемоги над Хранителем у Кайдена звело все тіло, розумові процеси відключилися і наприкінці він знепритомнів. Душа відразу підбігла, щоб допомогти, але всі її спроби були марними, вона зрозуміла, що отрута дісталася до мозку Кайдена, від чого пустила сльозу…

Сльоза була настільки гірка, що пропалила крихітну дірку в землі, коштувало їй. тільки повернути голову в бік стежки, як побачила чорний до 2-х метрів зросту силует, чорний, як сама ніч.

– Провалюй звідси, якщо ти не в змозі мені допомогти!

– Почувши плач, я вирішив спуститися і подивитись наскільки скрутна ситуація і бачу, що без мене тут не обійтися. Адже я той, хто єдиний зможу подарувати йому друге дихання.

– Боже… невже ти…

– З темряви з’явився він – Анубіс.

– Все вірно. Мене попередили, що ви через небезпеку просуваєтеся до мого притулку, адже ті, до кого ти

Душа хочеш доставити Кайдена спостерігають звідусіль.

Ці небожителі спустилися до мене з проханням, щоб я йому допоміг, я погодився на пропозицію, але тільки за однієї умови – якщо він цього заслуговує. Саме я кликав його, коли його було підвішено ланцюгами до сталактиту у володіннях Ліліт. Всі його речі доведеться залишити тут, іди прямо за мною, зараз ми це й дізнаємось. Піднявши несвідомого Кайдена на руки, Анубіс ніс його прямо стежкою на Суд Осіріса.

Проходячи стежку, Душа насторожилася від того, що з боків були гробниці, де знаходилися юрби народу, чекаючи своєї черги, і запитала:

– Як працює цей ваш Суд, що в ньому особливого, що це за процедура, скажіть мені, прошу вас!

– Це місце – горизонтальне коло, що відокремлює невидиму частину світу, і оскільки це коло одно стикається з межами темряви і світла, його можна вважати спільним для всіх, доводиться бути однаково пильним і вдень і вночі, адже після смерті проводжу людину на цю процедуру Я. Ось ми й прийшли – Зал двох Істин.

Стежка привела прямісінько до залу, який не дозволено бачити людському соціуму, лише поодиноко мають право заходити і кожен сам несе відповідальність за свої діяння. Зал був величезним приміщенням, зробленим із глини та піску, паралельно прикрашений на самих стінах коштовностями та з численними ієрогліфами.

У самому залі були ваги. Поклавши Кайдена на Єгипетський стіл, який весь був прихований золотом і на всю велику кількість столу був намальований скарабей.

Анубіс попросив, щоб Душа закрила очі й розплющила їх тільки тоді, коли він про це скаже. Вона підкорилася і через кілька хвилин їй сказали, що вона може їх відкрити і бачити видовище сама. Перед нею постала така картина – Анубіс, який в одній руці позаду терезів тримав перо Маат, а в другій руці серце Кайдена, сказав:

– Ці ваги показують не справи його, а інтелектуальний багаж, Знання та Мудрість, здобуті ним за життя. Зараз я покладу перо на одну чашу, а серце на другу, і якщо серце здасться рівним чи легшим, то я визнаю його праведником і удостою посмертного життя, але якщо ж серце виявиться важчим, то я визнаю його грішником і його тіло буде на похоронному обряді.

У прямому значенні цього слова почався момент Істини, зважуючи все від початку і до кінця, коливаючись то вверх, то вниз – ваги стали на своє вихідне положення.

– Ваш Кайден був однак на межі … але дещо все- таки в ньому є. Заплющ очі знову.

Через пів хвилини Душа відчула, як її схопили за зап’ястя, вона дуже перелякалася і не чекаючи моменту, щоб розплющити їх, знову зробила це без команди і побачила усміхнене обличчя Кайдена від того, що він знову може бачити і відчувати все, що відбувається довкола нього.

– Відклади руку вбік і відійди від нього на деякий час, він повинен повноцінно отямитися, ти побачиш, коли йому стане краще. Сподіваюся, Суд ухвалив правильне рішення.

– Як таке можливо, що на його грудях немає жодного рубця?

Як тільки Анубіс хотів розповісти про це, то цієї ж хвилини з’явився перед ними на своїх двох Кайден і насамперед запитав:

– Виходить, ти врятував мене… що я можу для тебе зробити?

– Це ще не все, зроби дихання рівним і зафіксуйся в одному положенні.

Не встиг головний герой щось сказати, як відчув, що з нього витягають отруйну зелену оболонку змії, потім Анубіс простяг склянку із зіллям для фільтрації та очищення крові. Головний герой без вагань випив цю рідину.

– Від тебе нічого не вимагається, Кайден, мені варто сказати тобі всього одну річ, незважаючи на те, що я тобі подарував друге життя, ти все ще маєш скверну у своїй голові… щоб її повноцінно позбутися, тобі потрібно знайти шолом братерства безмовного смутку, що знаходиться у місті Верген, після чого наповнити його кров’ю Святого Паломника, який за повір’ями був убитий у центральному фонтані, змішавшись із водою цього міста, посланцями Ліліт – Суккубами.